Педагогам > Обмін досвідом на тему: «Виховання самостійності – активна підготовка до дорослого життя. »

Обмін досвідом на тему: «Виховання самостійності – активна підготовка до дорослого життя. »
«Допоможи мені зробити це самому» девіз педагогіки Монтесорі. Хто з батьків не мріє, щоб його дитина виросла найрозумнішою, найвродливішою, найсильнішою,найдобрішою, хто не сподівається, що люди поважатимуть сина чи доньку за працьовитість і знання справи, за вихованість. Одним словом ми мріємо про всебічну досконалість наших дітей. Всебічний, гармонійний розвиток – наш ідеал. Ідеал і сімейного, і суспільного виховання. Але скільки треба наполегливої і кваліфікованої праці батьків і вихователів, щоб наші діти ввібрали все багатство інтелектуальної, моральної культурної спадщини, виробленої людством. Виховувати – це означає творити людину. Сьогодні ми поговоримо про виховання самостійності у дітей з раннього віку. Розглядаючи дошкільника як суб'єкт життєдіяльності, Базова програма використовує у назві й тексті категорію «Я» для означення самостійності дитини, її прагнення виділитися з-поміж інших, проявити свою неповторність, заявити про здатність до самостійності. Що ж таке самостійна, вільна дитяча діяльність? Наскільки взагалі правомірно говорити про самостійність у дошкільному віці? Чи потребує ця діяльність участі вихователя? У чому вона має виявлятися? Кожен із батьків розуміє її по – своєму. «Це вміння ставити перед собою завдання й розв’язувати їх самому», -скаже тато. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого», - зазначає мама. А хтось із батьків просто вважає, що бути самостійним – це вміти без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав’язувати шнурки. А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки наскільки це вже можливо в їхньому віці? Самостійність – це не тільки вміння робити щось без допомоги дорослого. Це ще й уміння зробити щось нове, відкрити щось досі незвідане, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора. Вихователь має бути добре обізнаний з програмовими завданнями, адже для кожного віку є свої «етапи» самостійності. Якщо ми хочемо виростити самостійну, розумну людину, яка вміє думати, ми не можемо позбавити її можливості намагатися бути такою з раннього дитинства. У рік – півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку та потрапив нею в ротик, попросився на горщик. У два- три роки нас радують правильно застібнуті ґудзики та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А в 6-7 років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому, що настав час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого – допомагати малюкові рухатися вперед. Але ж в дитячому садку дитина будує зовсім інші відносини, ніж зі своїми домашніми. Тут і дисципліна більша, і робити можна набагато більше цікавого, але далеко не все і самостійно доводиться працювати: при підготовці до сну – принести свій стілець на килимок, розстебнути ґудзики спереду, роздягнутися, роззуватися, скласти на стілець свій одяг, поставити взуття під стілець. Часто самостійність є наслідком тих стосунків, які маля спостерігає в групі. Дитина бачить як інші діти самостійно сідаючи за стіл, присувають стілець, правильно тримають ложку, їдять акуратно, не обливаючись, їдять рідку страву з хлібом, не виходять з – за столу, не закінчивши їсти, користуються серветкою, дякують, приставляють стілець, встаючи з – за столу. Інколи прикро, але це буває, що деякі діти пристосовуються. З одним вихователем поводяться так, з іншим – інакше, обираючи другу модель поведінки - сидить і чекає, коли його взують. Дитина звикла до турботливих рук, дотиків. Від недостачі часу або навпаки, зопалу хватаються швидко все зробити самі і батьки. В даному випадку необхідно поговорити з батьками та пояснити їм свої педагогічні погляди; Не перевантажуйте малюка своєю опікою та контролем. Хваліть дитину за самостійні рішення. Радійте самостійності дитини. Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама, тобі це під силу, у тебе вийде. Отже, дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі. Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно сурово виховувати, думку дітей ураховувати не обов’язково, тому що вони ще занадто малі, щоб щось вирішувати. Похвала в такій родині – рідкість. Зате негативні оцінки дитячих учинків звучать досить часто. Що отримують такі батьки в результаті? Твердість + контроль = невпевненість у собі, замкнутість, недовіра. В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження. Немає твердості, контролю = невміння себе стримувати, безвідповідальність, невпевненість у собі. Оптимальна модель педагогічного процесу припускає, що дорослі доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, слід обов’язково враховувати думку дітей під час розв’язання важливих питань Цей контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною Доброзичлива підтримка + розумний контроль = високий рівень самостійності, дружелюбності та незалежності. Самостійність – активна підготовка до дорослого життя, яка допомагає малюкам реалізувати свої потенційні можливості, формує уявлення про світ та власне «я». А оскільки маленька людина поки не здатна, ще не доросла до «дорослих розмов, гра залишається надійним способом розвитку дитячої самостійності». Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів, вона буде в роботі, коли виросте. Для забезпечення цих вимог в групі створені спеціальні осередки, а саме: природничий та пошуково – дослідницької діяльності, осередок гри з піском та водою, осередок інтелектуального розвитку, осередок сенсорики, осередок гри з блоками та сюжетно – рольових ігор, осередок драматизації, усамітнення. Осередок природничий та пошуково – дослідницької діяльності необхідний, щоб малюки мали змогу самостійно досліджувати світ не лише візуально, тобто через спостереження, а й на дотик, запах і навіть на смак. Насадили з дітьми «город» на підвіконні і смакуємо зеленою цибулькою, петрушкою. Малята цікавляться трудовими діями, примічають їх, намагаються допомогти мені полити рослини кімнатні, молоду зелену петрушку і цибульку, підпушити грунт, погодувати рибок в акваріумі. І дуже приємно бачити наслідки своєї праці, як діти відтворюють ці трудові дії в дитячій діяльності. Належне місце відведено в групі для ігор з піском і водою. Діти знайомляться з властивостями сухого й вологого піску, намагаються визначити його придатність для ігор на дотик, за кольором; користуються формочками, будують перші горбки – будиночки, сліди на піску, малюють сонечко, нірку для мишки, печиво для звірят печуть. Не менш цікаві ігри і з водою. Це «Набери води у долоньки»(ситечко), «Перелий воду», «Дістань кільце», «Ловись рибко», «Налий води до позначки», «Чий кораблик далі попливе». Усі ігри з водою організовують під суровим контролем. Необхідність діяльності самостійного типу зумовлюється природною потребою, де видно прагнення дитини до самостійності у виборі матеріалу, у виборі дій. В своїй роботі я використовую як групові, так і індивідуально – групові, індивідуальні форми роботи; враховую вікові можливості та додержуюсь дидактичних принципів поетапності, систематичності і доступності. В осередку інтелектуального розвитку створено всі умови для творчості та самостійності: обов’язково є вдосталь місця та матеріалу під рукою (олівці, гуаш, папір, пензлики, штампи, пластилін, солоне тісто). Перші творчі прояви з’являються тоді, коли дитина із захватом малює. Я не намагаюсь зацікавити усіх дітей однією справою. Нехай кожна дитина обирає собі дію за інтересами. Адже ми готуємо малят, до того, щоб вони самостійно приймали рішення, розраховували свої можливості. Лише намагаюсь підкреслити індивідуальність кожної дитини. Мудрість, послідовність і терпіння – наш ключик до розв’язування всіх завдань, в тому числі і вихованні самостійності. Пальчикова гімнастика супроводжується легкими, веселими віршами, тому вмовляти дитину позайматися такою цікавою справою не проблема. Гарним тренуванням пальчиків є пластилін або солоне тісто. Поки малюк не вміє ліпити ведмедиків та зайчиків, він може просто м’яти тісто в руках, відривати від цілого шматки, робити м’ячики та ковбаски. Чому малята з таким задоволенням водять олівцем по папері, розмазують фарби, опановуючи все нові й нові простори для своєї творчості, мнуть пластилін в руках, відриваючи на малі шматки? Та тому, що так вони проявляють свою самостійність, так вони виплескують свої емоції, розуміють навколишній світ і самих себе. І немає нічого дивного, що за дитячим малюнком досить легко можна «прочитати» характер, настрій маленького художника. Часто образотворча діяльність несе в собі і елементи психотерапії – заспокоює, відволікає, зацікавлює. Необхідною умовою для розвитку самостійності є психологічний комфорт, що забезпечує емоційне благополуччя малят. Діти раннього віку активно слухають невеликі казки, оповідання, віршики, зміст, яких виходить за межі наявної ситуації спілкування, завдяки розвитку уяви. Виразне, емоційне читання та розповідання вголос веселих, ритмічних дитячих віршиків і потішок обов’язково приносить свої плоди – малюк раніше починає говорити. Дитина намагається висловитися, ставить запитання і самостійно відповідає, звертається з проханням. І тут я не зупиняю дитину, нехай маля вільно висловлюється за власним бажанням. Діти опановують і коротенькі простенькі казки з нескінченними повторами: «Жили - були», «Я від баби утік», «Тягнем - потягнем», «Велика - привелика». В ранньому віці діти оволодівають діями з предметами. Це, наприклад, складання башточок з кілець, матрьошок, закривання коробок кришками, вкладання втулок. Діти самостійно намагаються це робити, але тут же даю зразок дії, допомагають дитині у вмінні порівнювати за величиною, кольором, формою. Наприклад, кільця башточки чи половинки матрьошок співвідносити за величиною. У процесі дій з предметами надзвичайно цікаво бачити, як малюк переходить від спільних дій до частково – розподілених, а від них – до самостійних. Тепер лише скеровую їхні дії, активність дитини всіляко підтримую, вдосконалюю, розширюю. Цікаві для малят наші ігри такі як: «Намисто для ляльки», «Склади ціле з частин», «Шнурівки», «Кольорові прапорці», «Яєчка курочки Рябої», «Посади метелика на квітку», «Чарівна торбинка». Ці ігри відзначаються теплотою взаємин учасників гри, безпосередністю та щирістю переживань і водночас серйозним ставленням до розв’язування поставленого у грі завдання, високим рівнем розумової діяльності. Підтримую, хвалю, оцінюю! Не критикую, знаходжу позитивне: «Уже гарне намисто», - хоч нанизано там лише одне чи два кілечка. До вподоби малюкам ігри за методикою Марії Монтесорі. Ці ігри – прості і ефективні – з прищіпками, з крупами. Вони розраховані на роботу дитячих пальчиків: прищіплюю прищіпки на одяг малюка, пропоную їх зняти, «Надінь голочки на їжачка», прищепи прищіпки до пластикових стаканчиків, мисок. А скільки радості, задоволення, є можливість довести свою самостійність в іграх з крупами. Малята, охоче пересипають крупи з однієї баночки в іншу чи ложкою насипає суміш круп у сито, просіває. Коли манка чи мука зсиплеться, гречку із ситечка дитина має пересипати в банку. В грі «Просій і знайди» змішую разом невелику кількість гороху та квасолі, а дитина пальчиками розкладає квасолинки та горошинки в різні баночки. Обережно, лагідно, не підтримую прагнення дитини до самостійності, співчуваю невдачам малюка, підтримую творчі пошуки дитини, ставлюся до процесу із симпатією та теплотою. У жодному разі не даю негативної оцінки дитячій самостійності. Настюшка довго придивлялася до ігор ровесників, їй подобалось, як вони грають і вона сама б не проти пограти, але не може, перебороти сором’язливість. Хоча, якщо ініціативу виявила інша дитина, сором’язливе дівча стало цілком успішно спілкуватися. Я намагаюся організувати так педагогічний процес, щоб буття малят було насичене позитивними емоціями та враженнями, своєчасно й мудро реагую на дитячі негативізми, чашу конфлікти, дбаю про гідні приклади поведінки для наслідування дітьми. Дуже часто чути: «Це моя лялька. Віддай!»Беру до уваги, , що сприяючи дружнім контактам однолітків раннього віку, слід з повагою ставитися до почуття власності кожної дитини як ознаки її самоствердження (Так, це твоя іграшка) і лише потім підтримати знаходження компромісу (Чи не зможеш дати іграшку Софійці на деякий час?). В ранньому віці дитяча спільність лише починає формуватися, дитячі ігрові об’єднання, як правило об’єднується двоє, є нестійкими. До того ж властиве, що навіть і домовившись про ролі, кожен з малюків виконує обидві ролі, діти грають не разом, а поруч. Рольові дії не узгоджують. У цей віковий період дорослий є взірцем для наслідування. У дітей розвивається бажання робити самостійно так, як вихователь, мама, тато, дідусь чи бабуся. В дитини з’являється потреба бути, таким же як дорослий , виконувати такі ж дії, як він. Для задоволення цих потреб бути, як дорослий, бути самостійним в групі і створений осередок гри з блоками і сюжетно – рольової гри. Теми та сюжети змінюю: «Транспорт», «Нагодуємо звірят», «Сервіруємо стіл», «Готування їжі», «Ведмедик захворів». А маючи такі перлинки, можемо збагачувати дитячий світ гри. Змістовна, само організована вільна діяльність налагоджується поступово, по мірі доросління дітей і набуття ними досвіду, ініціативності, креативності. «Рецепт» тут тільки один: «Наші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що. Слід знайти у кожної дитини щось особливе, адже в кожної людини є те, чим вона не схожа на інших». Діти виявляють інтерес до конструювання, бажання більш самостійно, порівняно з попереднім віком, без допомоги дорослого виконувати дії з предметами, деталями, іграшками, втілювати власний задум. Під час самостійних ігор спонукаю дітей до взаємодопомоги, погодження дій у процесі конструювання, вправляю у вмінні правильно користуватися матеріалом, спільно і акуратно складати в коробку. Інколи дитина поводиться з будівельним матеріалом не так, як ми цього хочемо, але я не сварю дитину. Намагаюсь спокійно з’ясовувати, чому вона так поводиться. Така поведінка – привід замислитися: можливо я дитині я приділила занадто мало часу, а можливо я забула її похвалити або просто погладити по голівці. Щоб досягти мети у формуванні самостійності у дітей, я під час освітнього процесу створюю умови, а саме: -надаю дітям можливості свободи; -заохочую творчу ініціативу; -домагаюся, щоб самостійна діяльність викликала у малят позитивні емоції; -не забуваю похвалити кожну дитину; -не загострюю увагу на невдачах; -не змушую дитину брати участь, якщо вона цього не хоче; -якщо хтось із дітей і не впорався із завданням відразу, відкладаю це завдання, але обов’язково -повертаюся до цього трохи згодом; -з появою перших ознак утоми або втрати інтересу припиняю ці дії; -отриманий результат порівнюю лише з попереднім результатом; -у роботі використовую казкові сюжети; -спонукаю дітей розмірковувати, пояснювати свої дії. В.О. Сухомлинський говорив: «Дітям не треба багато говорити, не слід багато їм розповідати, слово – не цяцька, а словесне перенасичення – одне з найшкідливіших перенасичень. Дитині треба не тільки слухати слово вихователя, але й мовчати; в цю мить вона думає, осмислює почуте та побачене». Я організовую так педагогічний процес, щоб діти самостійно приходили до «відкриття». А для цього постійно створюю проблемні ситуації, ставлячи перед малюками запитання: «Чому?», «А як би ти зробив», «Як ти думаєш?». Розв’язання проблемних завдань, пошук відповідей на різні запитання розвивають у дітей логічне мислення, кмітливість, активність, гнучкість мислення, самостійність суджень. Самостійність настільки дитині важлива, що вона здатна використовувати її у різних життєвих ситуаціях і не лише в умовах дитячого садка, а й поза ним, в дорослому житті.